Але ж стверджувати, що дві різні речі є ідентичними, і називати їх одним іменем – це хіба не дискримінація?
ЛГБТ рухи стверджують, що різниця між чоловіком і жінкою несе в собі підстави для несправедливості. Часто вони подають таке порівняння: різниця між статями – це нерівність, а нерівність – це несправедливість; отже, статева різниця – це несправедливість. Проблема полягає в тому, що ці рухи стверджують, буцімто статевість чоловіча і статевість жіноча є ідентичними. Вони зрівнюють ці дві дійсності, нехтуючи сам факт, що насправді статевість чоловіка і статевість жінки відрізняються між собою. Але ж стверджувати, що дві різні речі є ідентичними, і називати їх одним іменем – це хіба не дискримінація?
Не можна досягнути рівності, заперечуючи різницю між статями. Насправді в цих ідеологіях йдеться не про повагу до гідності людини, а про відстоювання нейтральності статевої ідентичності та ще більше – про руйнування обмежень і принципів у сфері статевості.
Очевидним є факт, що вимоги та твердження т. зв. «ґендерних студій» покликаються до «коригуючої» справедливості: природну статеву відмінність як таку вони вважають недоліком – отже, саме вона є джерелом несправедливості. Фактично, в такій перспективі до осягнення рівності прямується дорогою негативу: через заперечення чогось – в цьому випадку статевої ідентичності, – а не через ствердження чи принаймні визнавання особи тим, ким вона є.
Деякі теорії стверджують, що приналежність до того чи іншого роду є всього лише певною соціальною конструкцією. Відтак, якщо ми заперечимо цю різницю, то людина отримує можливість самовільно визначати свою ідентичність. За цим приходить проголошення права отримати все, що заманеться. І якщо технологія може уможливити щось, чого бажає людина, то цьому однозначно потрібно сприяти. У такій системі саме людині належить прерогатива викарбовувати себе і своє призначення у світі. Свобода перетворюється у марення всемогутності: зміна статі, генетичні маніпуляції, батьківство за будь-яку ціну (сурогатне материнство, штучне запліднення і т. д.).
Насправді ж несхожість є невід’ємним виміром людської ідентичності. Відмінність не є «перешкодою» у пошуках добра і правди, а навпаки передумовою побудови гармонійних і неповторних відносин. Те, що насправді встановлює несправедливий контроль одних людей над іншими, що затьмарює і спотворює наші взаємозв’язки, – це наше відчуження, віддалення нас самих від того, що означає бути людиною. Таким чином людина стає «чужинцем» для собі подібного.
Людське тіло – це не інертна матерія. Воно має глибоке символічне та культурне значення і є інтегрально залученим у реалізацію правдивої свободи людини. Статевість проймає і позначає все тіло людини. Тому неправильно вважати статеву відмінність соціо-культурним витвором, який можна трансформувати на підставі суб’єктивного вибору, цілковито розділяючи при цьому ідентичність людини від її біологічної структури.
Людська особа – це нероздільна єдність тілесного, психічного та духовного вимірів. Людина не лише має певну визначену стать: вона є чоловіком або жінкою. Статевість не може бути прирівняна до якоїсь речі чи предмету, бо вона є фундаментальним компонентом людської особистісності. Тому найперше потрібно осмислювати сутність і покликання нашої статевості, а не зупинятися виключно на її «функціональному» аспекті.
Ілюстрація: firstsocial.info
